Голгофа останнього гетьмана
Страдницька доля останнього кошового Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського є одним із найяскравіших прикладів історичної несправедливості, яка багато віків тяжіла над нашим народом. Цікаво, що Калнише-вський - єдина в історії України відома особа, життя якої припадає на три століття: народився в XVII, діяв протягом XVIII, а помер у XIX ст.
ДВІЧІ ОТАМАН І ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ
Народився Петро Калнишевський 1691 року в селі Пустовійтівка (нині Роменського району Сумської області), був сином козацької вдови Агафії. Коли хлопчику було вісім років, запорожці забрали його на Січ.
На початку 50-х років XVIII ст. Петро Калнишевський обіймає вищі старшинські посади: військового осавула, згодом – військового судді.
У 1762 р. Калнишевський уперше обираний кошовим отаманом Запорозького Війська. У вересні цього ж року він зустрівся з царицею Катериною II. Кошовий не дуже заімпонував цариці, і з цієї посади його усунули. В той час царський уряд скасував вибори в Запорозькій Січі, тому її керівництво обирали не на загальновійськових радах, а на зборах старшини, де здебільшого затверджували рекомендовані царицею кандидатури. Але козацтво дуже часто ігнорувало царські закони, обираючи найавторитетніших і найгідніших. Одним із таких обранців козацької громади став П.Калнишевський, який у січні 1765 р. всупереч царській волі знову став кошовим отаманом. Відтак було порушено «Справу про самовільне обрання козаками отамана коша Запорозької Січі Калнишевського». Утім, з огляду на майбутню війну з Туреччиною, а в ній українському козацтву відводилася чи не вирішальна роль, Катерина II тимчасово змирилася з самовільним обранням Калнишевського. Отже, він стає кошовим отаманом вдруге й остаточно – аж до знищення Запорозької Січі, тобто на десять років поспіль.
Петро Калнишевський брав активну участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., відзначився разом із запорожцями під час взяття Очакова, Кінбурна, налагодив діяльність козацької розвідки в Криму. 1770 року цариця нагородила гетьмана великою золотою медаллю з діамантами. Два роки по тому Калнишевському було присвоєно ще й військове звання російської армії «генерал-лейтенант».
Власним коштом Калнишевський збудував багато православних храмів: святих апостолів Петра й Павла у Межигірському монастирі під Києвом, Покрови Пресвятої Богородиці у Ромнах та ін. Кошовий «Калниш» послідовно захищав земельні інтереси й межі Запорозької Січі, проводив активне заселення південноукраїнських степів. Дбав про розвиток хліборобства, ремесла, торгівлі й особливо освіти.
УВ'ЯЗНЕНИЙ
У ніч на 4 червня 1775 р. царські війська під командуванням генерал-поручика Текелія загальною чисельністю понад 100 тис. осіб підійшли до стін козацької фортеці. Січ охоронялася гарнізоном чисельністю в три тисячі козаків із 20 невеликими гарматами. За два дні російські війська захопили всі паланки, містечка й слободи по всьому Запорожжю. Порадившись зі старшиною, Калнишевський вирішив здати Січ без бою.
Січова старшина була репресована. Князь Потьомкін, який неодноразово називав кошового «милостивим своїм батьком» і «нерозлучним другом», сам віддав наказ про його арешт. На одному із Соловецьких островів є гора Голгофа. Саме на ній, у монастирській в'язниці, і було «розіп'ято» Калнишевського.
Старий запорожець провів чверть століття в нелюдських умовах, але не втратив ні мужності, ані гостроти розуму. Лише 2 квітня 1801 р. указом нового імператора Олександра І Калнишевському було «даровано прощення». Останньому кошовому виповнилося на той час рівно 110 років.
«Насолоджувався свободою» Калнишевський недовго. У суботу, 31 жовтня 1803 року його не стало. Перед Преображенським собором Соловецького Кремля на могилу останнього кошового отамана ліг камінь зі святенницькою епітафією, складеною ченцями. Гетьману було, як вказано в епітафії, «112 літ от роду». Сьогодні точне місце, де знаходиться могила Петра Калнишевського, невідоме.
Анатолій КОЦУР,
доктор історичних наук, професор, завідувач
кафедри української історії
та етнополітики Київського національного
університету ім. Т.Шевченка
Опубліковано 15.01.06 на сайті "На сторожі" http://nastorozhi.vox.com.ua/