Конотопська слава
«Самим своїм фактом Конотопська битва руйнувала міф про споконвічну дружбу між російським та українським народами, міф про одностайність українського народу в підтримці Переяславської ради 1654 року, міф про загальнонародне прагнення до «воссоєдінєнія»... Нагадувала російським великодержавним шовіністам про найбільшу в Європі воєнну поразку, і поразку саме від українців».

Юрій МИЦИК, доктор історичних наук


9 липня 1659 року під Конотопом українські козацькі війська, очолювані гетьманом Іваном Виговським, ущент розгромили московську армію. Наші «російські брати» століттями докладали всіх зусиль, аби «хохли» не знали своєї історії.

По смерті Богдана Хмельницького тиск Московії на Україну посилився. Москва дедалі брутальніше втручалася у внутрішні справи України, активно підтримувала опозицію на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем і кошовим Яковом Барабашем. Московські воєводи, щосиділи в Києві зі своїм гарнізоном, ігнорували волю гетьмана Івана Виговського, підбурювали опозицію, яка зрештою взялася за зброю.

Коли гетьман придушив антиурядові виступи, з'явилися нові «лідери». Іван Безпалий оголосив себе гетьманом, а якогось Сияку - наказним. Розгорілася громадянська війна, під прикриттям якої Москва почала збройний наступ на Україну. Це змусило Виговського поновити союз із кримським ханом, а 1658 року підписати Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою. Щоправда, її допомога була суто символічною.

Не дали позитивних результатів і спроби домовитися з Росією у січні 1659 року, коли полковник Іван Гуляницький просив вивести московські війська з України. Відповідь була: ці війська прийшли в Україну для її ж блага... Знайомі слова, чи не так?

Українські посли, відправлені в Москву до царя Олексія, були заарештовані. Московсько-українська війна набувала широких масштабів. До України було спрямовано 200-тисячне військо на чолі з князем О.Трубецьким.

Невеликі українські заслони відійшли у м.Срібне (Прилуцький полк під проводом Петра Дорошенка) та до Конотопа (Ніжинський і Чернігівський полки під проводом І.Гуляницького). До Срібного вирушила частина добірних московських військ на чолі з князем Семеном Пожарським, який, розбивши прилучай, оволодів містом. Частина жителів Срібного була перебита, багато люду взято до полону. 16 квітня 1659 р. до Конотопа з північного сходу підступило військо під проводом Трубецького, до нього приєднався Безпалий. 21 квітня надійшла решта московського війська під командуванням князів Г.Ромодановського, С.Львова та Ф.Куракіна. Розпочалася майже тримісячна облога Конотопа, що тривала до 29 червня (за новим стилем - 9 липня) 1659 року. Конотоп мужньо обороняли 4 тисячі козаків та місцеві жителі. Невдовзі сюди стягнулись усі царські війська, які прибули зі Слобожанщини. Були спалені Борзна й передмістя Ніжина.

Успішна оборона Конотопа дала змогу Виговському виграти час і зібрати велике військо. Домігся гетьман і того, що сам хан Карач-бей зі своєю ордою вирушив йому на підмогу. Виговський не поспішав під Конотоп, чекаючи на прихід хана. Нарешті союзники разом вирушили на спільного ворога.

24 червня під Шаповалівкою Виговський розбив значний ворожий роз'їзд. 29 червня (9 липня), в день св. Петра і Павла, Виговський підійшов з південного заходу до Соснівської переправи під Конотопом та вдарив на 15-тисячний московський загін, який її охороняв. Українські драгуни відкинули ворога, а кіннота, перейшовши міст, почала громити його. Тим часом орда відійшла в секрет за Сарнівку. Побачивши нечисленне українське військо, Пожарський пішов на допомогу своїм 15 тисячам. Виговський почав відступати, Пожарський з основними силами погнався за козаками. Люди Виговського заздалегідь загатили річку та ще й зруйнували міст, тож московська кіннота застрягла в болоті - «конотопах». Тим часом українське військо здійснило обхідний маневр у напрямку Попівки та перейшло в контратаку, а зі сходу вдарили татари. З цього кільця мало хто зміг вирватися. Коли ж інші московські частини почали відходити з-під Конотопа, по них ударив Гуляницький.

Перемога була колосальною! У цій битві московська армія втратила до 50 тисяч вояків, було взято в полон Пожарського та інших сановників. «У жалобній одежі вийшов цар Олексій до народу, й жах напав на Москву», - писав російський історик С.М.Соловйов.

Після цього Виговський швидко очистив від ворогів Ромни, Лохвицю та інші міста Посулля. Та на жаль, цій грандіозній перемозі не судилося стати ключовою, вона не привела до виграшу всієї війни. А причиною був розкол українського суспільства та розгул опозиції.
Опубліковано 20.01.06 на сайті "На сторожі" http://nastorozhi.vox.com.ua/