Італієць, який виборював незалежність України
Церква Пречистої Діви Марії у селі Вікняни Тлумацького району Івано-Франківської області, яка нещодавно відсвяткувала своє перше сторіччя, чимало бачила і пережила на своєму віку: і драм людських, і суспільних трагедій (чого варті лише дві світові війни), і радостей сільської громади та величі, як і, на жаль, ницості духу людського. А ще як мовчазний свідок учорашньої епохи ховає у своїх думах її невимовні тайни. І, зокрема, ті, що стосуються героїчної та водночас трагічної сторінки нашої історії - народно-визвольного руху 40-50-х років 20 століття. Неподалік дерев'яних стін сільського храму знайшов свій довічний прихисток громадянин Італії Авґусто (Авґустин) Донніні, лікар УПА, який діяв під псевдонімом Михась. У лавах Української Повстанської Армії він боровся за незалежність України проти більшовизму, поклавши на вівтар української свободи найцінніше, що має людина у цьому світі, - власне життя, дароване Богом.
А. Донніні народився 1920 року у вічному місті Римі в багатодітній родині. Батько до першої світової війни - листоноша, після неї - інвалід. Мізерної чоловікової пенси не вистачало для прожиття, тому мати змушена була важко працювати, щоб забезпечити себе і чисельну родину найнеобхіднішим. Перші свої кроки Авґустин робив серед мурів древнього Риму, в якому кожен камінь дихав історією. Щоденні дитячі мандрівки історичними пам'ятками столиці будили в його дитячому серці не лише трепет перед величчю будівничих Римської імперії, а й насамперед - почуття національної гордості та любові до своєї рідної Італії.
Завершивши навчання в середній школі, Авґустин Донніні вирішив студіювати медицину. Він надіявся і мріяв, що рятуватиме людські життя серед мирних буднів. Однак диктатори різних мастей вирішили інакше: А.Донніні хурделиця другої світової війни приводить в Україну. У складі окремих частин італійської армії мав воювати проти більшовиків. І він став на прю супроти каральної сили більшовизму, перейшовши на бік Української Повстанської Армії у 1943 році. Страхіття, що їх зазнав український народ у час більшовицького поневолення, та можливість такого в його рідній Італії створили фунт для вельми прихильного сприйняття Авґустином ідей Української незалежної держави.
...Худорлявим, чорнявим, середнього зросту, в сірій російській шинелі і з довгим російським крісом - таким запам'ятався А.Донніні воякові УПА Дмитрові Проценку з села Палагичі на Тлумаччині. Веселий та жартівливий, розмови підтримував дуже радо. Багато розповідав про свою батьківщину, про своє минуле. Бойовим гаслом Авґустина Донніні стали слова: "Знищити ворога - більшовизм - ще заки він дійде до кордонів Італії".
Авґустин, за словами пана Дмитра, спершу був у сотні Різуна, а згодом його направили у сотню Довбуша. Він був серед вояків УПА, які пізньої осені 1945 р. здійснили збройний напад на 2000-й загін солдатів НКВД у місті Делятині. Невдовзі боївку вистежили за першим снігом і оточили в селі Луг. Біля гори Синяк відбувся бій з переважаючими силами супротивника (радянські війська використовували для бомбових ударів літаки). Живими з бою вдалося вийти тільки декільком десяткам вояків УПА.
Зібравши рештки бійців, серед яких був і Авґустин Донніні, сотенний Довбуш потайними стежками виводить їх з оточення з Карпат. Шість днів голодні, обморожені й знесилені, без нормального сну, манівцями обходячи села, йшли вони горами холодної осені 1945 року. З-поміж вояків кілька було з Тлумаччини: хворі й виснажені, з дозволу командування УПА, вони поверталися до рідних домівок. З ними на Тлумацьку землю дістався й італієць А. Донніні - і зостався в ній назавжди. У селі Вікнянах 1946 року радянська куля обірвала життя 26-річного військового лікаря з Італії.
Однієї з темних повстанських ночей Авґусто Донніні з вояками УПА увійшов у Вікня-ни, щоб відплатити зрадникові, через якого, за свідченням мешканця села Степана Павлюка (у 40-х як сина повстанця його виселили до Сибіру), загинуло п'ятеро місцевих жителів: М.М. Микитин, М.П. Гордій, С.М. Іванишин, М.П. і М.І. Качораки. Авґустин, перш ніж іти на завдання, ще зробив перев'язку обмерзлих ніг І.Ф.Солонині (він обморозив їх під час Карпатського рейду). Зрадник, за словами С.О. Павлюка, був удома, але в засідці його охороняв загін НКВД. Як тільки повстанці наблизилися до сільського обійстя, енкаведисти відкрили вогонь. Зав'язався короткий бій. У перестрілці було вбито лікаря УПА Михася (А.Донніні) й сусідську жінку. Його поховали вночі у братській могилі біля церкви разом з убитими раніше повстанцями цього села.
Ось такою драматичною була доля молодого італійського солдата. Він робив перші дитячі кроки на берегах Тибру в тисячолітньому місті Римі, мріяв, кохав, сподівався, що повернеться на його святі вулиці. Однак не судилося. Вікняни на Тлумаччині, Дністер і небо Галичини сумували й проводжали його в останню путь, залишившись для нього рідними навіки.
Михайло БАТІГ, м.Тлумач на Івано-Франківщині
Опубліковано 23.01.06 на сайті "На сторожі" http://nastorozhi.vox.com.ua/