18.02.06
Автор: Юрій Огульчанський
Джерело: Газета по українськи
Коментарів: 0
...Особливу роль у консолідації сучасної російської держави, тобто цементуванні суспільства й формуванні російської політичної нації XXI ст., відіграє мова титульного етносу, етнічних росіян. Прийнято закон про державну мову Росії. Треба сказати, що в країні функціонує закон 1991 р., тобто прийнятий на два роки пізніше, ніж аналогічний закон України (Української РСР), «Про мови народів Російської Федерації». Але законодавець, усвідомивши значення мови для державотворення, вирішив зміцнити позиції мови етносу-носія державності.
Новий закон вельми лаконічний, складається лише з шести статей (сьома має протокольне значення). Особливості цього закону, його твердий і відповідальний перед майбутнім Росії характер починаються вже з назви, у якій чітко-сформульовано суть питання: «Про державну мову Російської Федерації». Центральною статтею є 3-тя — «Сфери використання державної мови Російської Федерації», яка охоплює практично всі сторони діяльності федеральних, суб'єктних і місцевих органів управління, судову систему, міжнародні й внутрішньофедеральні відносини, географічні й документальні назви, діяльність «загальноросійських, регіональних і муніципальних періодичних друкованих видань», в рекламі та «в інших випадках».
Перша стаття, що дає визначення державної мови, містить ще й норму, згідно з котрою обов'язковість використання російської мови не є обмеження використання інших мов (хоча не дуже зрозуміло, яким чином можна поєднувати взаємно протилежні вимоги). Там же міститься дуже важлива вимога до культури мови, її чистоти й літературності. «При использовании русского языка как государственного языка Российской Федерации не допускается использование слов и выражений, не соответствующих нормам современного русского литературного языка, за исключением иностранных слов, не имеющих общеупотребительных аналогов в русском языке», Подумалося: що б робили наші високопосадовці, аби така норма існувала у нас?
Важливою новацією в системі прав громадян є проголошення окремого права на користування державною мовою. Стаття 6-та не просто проголошує, але й забезпечує права громадян РФ на користування державною мовою. Це означає, що ніхто: ні органи управління, ні державні, приватні й громадські підприємства й організації не мають права будь-якими діями перешкоджати громадянам використовувати російську мову як державну.
За законом передбачається: отримання освіти в державних і муніципальних освітніх установах, інформації в органах державної влади усіх рівнів та організаціях усіх форм власності, інформації російською мовою через загальноросійські, регіональні, муніципальні ЗМІ та право на користування послугами перекладача при захисті прав і інтересів громадян, які не володіють державною мовою.
Нарешті, він зобов'язує органи державної влади Росії забезпечити «захист і підтримку державної мови», зокрема, її функціонування на всій території РФ та здійснення контролю за дотриманням законодавства про державну мову Росії, а також сприяння вивченню російської мови за межами Федерації.
Важливим чинником мовної політики Росії є наявність особливої Ради з російської мови при уряді РФ, створеної ще в часи, коли ним керував В. В. Путін. Рада хоча і є дорадчим органом, наділена величезними повноваженнями й можливостями: очолює її заступник голови уряду, у її складі міністр освіти і провідні учені Російської Академії наук та інших наукових установ. Статус ради, завдання, напрямки діяльності, можливості потребують окремого розгляду.
Варто особливо відзначити, що наші сусіди подбали і про відповідальність за порушення цього закону. Окремою статтею заборонено прийняття будь-яких правових актів як на федеральному, так і на рівні суб'єктів федерації, спрямованих на обмеження використання державної мови і на порушення прав громадян на користування державною мовою. «Нарушение настоящего Федерального закона влечет за собой ответственность, установленную законодательством Российской Федерации» (ст. 6).
Державницький підхід у РФ в галузі мовної політики є вагомим важелем створення російської політичної нації у XXI столітті.
