6 березня на цю тему в Українському домі відбувся круглий стіл, організований клубом ім.. Чикаленка та Лігою українських меценатів. Цікавий кут розгляду бізнесу як діяльності в сфері забезпечення життєспроможності економічного організму країни.
З кожного питання організатори передбачили два доповідача. Перший з них – гуманітарій – мав завдання яскраво розповісти, в якому незавидному стані опинилася українська мова й культура за 15 років існування української держави і що «Україну треба любити до глибини своєї кишені». Другий – представник бізнесу – не дуже виразно натякав на те, що так, це правильно, але …шо ми будєм с етого имєть? Перші говорили про те, що бізнесмен, він же ділова людина, а колись ґешефтсман, повинен любити Україну, а крім того бути і меценатом і спонсором, тобто жертвувати свої грошики на втілення проектів своїх же опонентів. Другі погоджувалися з цим, але …шо ми будєм (див. вище). Проте вони могли б і щось зробити, якби держава забезпечила їм певні привілеї. Тут і перші почали «котити бочку» на державу, ніби її, державу, українцям нав’язав хтось «з-за бугра»… Врешті домовилися, що можна було б підтримати таку необхідну галузь, як книговидання, але погодилися з тим, що тепер на ньому не заробиш, а отже …шо ми будєм (див. вище). Тому держава мала б гарантувати бізнесменам (ґешефтсманам), шо імєть.
Хтось із першої когорти натякнув, що непогано було б, якби ділові люди знали, вживали й використовували українську мову, а от шо іметь не обов’язково. З другої фаланги натякнули, що ще краще, якби й неділові люди (не ґешефтсмани) знали, вживали й використовували українську мову, і тоді, до речі, і на українському книговиданні можна було б імєть…
Ну, що б це був за круглий стіл, якби він не завершився гучною резолюцією. Але тут спочатку замість резолюції виникла гучна суперечка, чи потрібна така резолюція, яка знову й знову фіксує те ж, про що йшлося в тисячах і тисячах попередніх резолюцій, закликів, декларацій, звернень, ухвал, рішень, постанов, статей, програм etcetera.
Суперечка між Щирим і Поміркованим триває. Скоро відзначатимемо столітній ювілей.
