Прочитавши у дитинстві Кобзаря, на все життя “захворів” на “український буржуазний націоналізм”. Був близьким до дисидентського руху, зазнав переслідувань за свої переконання. »»»
Минає рік за роком, а українська мова- тепер уже державна –так само почувається пасербницею в своїй родині, упослідженою на теренах, де вона утворилась. »»»
'Изредка Карась… рассказывал, какой нехороший украинский язык.” - Какой он украинский?- сипел Мышлаевский. – Никогда на таком языке никакой дьявол не говорил. Это его… Винниченко выдумал… Подозрительная личность этот Винниченко... »»»
Взагалі, відповісти на це запитання – це поставити собі десятки інших питань, кожне з яких можна розбити ще на десятки. І знову подовжувати таку операцію, поки дрібненькі ручаї питаннячок не щезнуть у незліченних клітинах сірої речовини, і новітній Гегель не прийде до висновку, який нагадує відповідь нетверезого лектора з популярного в минулу епоху фільму “Карнавальна ніч” на запитання “чи є життя на Марсі?”. До речі, справжня відповідь, випущена радянською цензурою, гласила: “І на Марсі також немає!” »»»
… тож викрешем вогню, та закурим люльку, не журися! – так продовжується рядок винесений у заголовок. Бо в які луги або й хащі не закидає людину життя, завжди десь поруч знайдеться той, хто озветься і не тільки озветься… »»»
Своїм маніфестом від 16 травня 1722 року російський цар Петро I створив “Малоросійську Колегію”, не довіряючи 76-річному українському гетьману Івану Скоропадському, якого вважав “мазепинцем”. До складу Колегії входили шість московський штаб-офіцерів із розквартированих в Україні військ, а очолював її президент-бригадир Степан Вельямінов. Не зважаючи на образу й заперечення гетьмана І. Скоропадського проти московської задумки, Петро I визнав за можливе заявити, що її створено “не для чого іншого, як тільки для того, щоб український народ ніхто не кривдив, ні неправими судами, ні зловживаннями старшин”. »»»